Його називали охоронцем скарбів і замків. Він зібрав 35 тисяч унікальних експонатів і створив 16 музейних комплексів. Борис Возницький. Сьогодні минає 99 років з дня його народження. Народився весною і покинув світ теж в цю пору року.
У 2012-му Борис Григорович загинув у власній автівці під час ДТП. Кажуть, у нього за кермом стався серцевий напад. Український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, герой України, кавалер ордена за заслуги другого ступеня, а ще лауреат національної премії імені Шевченка, заслужений працівник культури та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв. І це ще не всі регалії талановитого українця.
Дитиною Борис Возницький добре вчився. В його біографії є і членство в УПА, і служба в радянській армії. Щастя, що вижив, бо з 60 вояків роти, яких називали «западників», додому повернулося лише троє. Після війни Борис Возницький навчався в училищі імені Труша, а потім у Ленінградській академії мистецтв. Свою діяльність він розпочав у Винниках, був натхненником створення Винниківського історико-краєзнавчого музею, збирав перші експонати для нього. Аби забезпечити сім’ю, він працював аж в трьох школах, вчив дітей малювати, вів краєзнавчий і туристичний гуртки.
У 1960-62 роках Возницький працював заступником директора музею українського мистецтва у Львові, а згодом був призначений на посаду директора Львівської картинної галереї. Його життя було тісно пов’язане з мистецтвом. Борис Возницький організовував безліч історико-художніх вистав.
Він популяризував творчість Пінзеля, ініціював створення багатьох музеїв, створив туристичний маршрут «Золота підкова», до якого входять Олейський, Золочівський, Підгорецький і Сфірський замки. Академіка Бориса Возницького називали ангелом-охоронцем українських музеїв та замків пам’яту культури українського народу. Тому що в 60-ті роки минулого століття, коли розпочалася хвиля руйнації церков і соборів, пам’ятки культури українського народу, він їздив у покинуті храми, занедбані каплиці, цвинтарі і збирав все, що становило культурну цінність. Зокрема, у Жовкві Возницький зняв з вікон полотна, які виявилися рештками оригіналів художника з Австрії Мартіно Альтомонте «Доби барокко».
Серед врятованих Возницьким картин – оригінали Шимона Богушовича зі Львова, Андрія Стеха з Гданська. Ним були врятовані рештки дерев’яного вівтаря роботи пінзеля. За неповними підрахунками, Борис Возницький і його співпрацівники врятували близько 36 тисяч творів мистецтва. На його честь названо вулицю. Львівська Національна галерея мистецтва носить ім’я Бориса Возницького, заснована Українська недержавна премія. У Львові на стіні багатоповерхівки по вулиці Петлюри, де жив Возницький, є мурал із його зображенням. Борис Возницький належить до тих, про кого ми кажемо «наші».
Матеріали надані радіо «Львівська хвиля», автор проєкту «НАШІ» – Віра Пузенко.