Події, які розгорталися в Маріуполі навесні 2022 року, назавжди вписані в історію України кров’ю його жителів та захисників. Втім про цей героїчний епізод залишається сила-силенна запитань, на які ще належить отримати відповіді. Чимало з них стосується подій навколо заводу імені Ілліча, оборону якого тримали морпіхи – бійці 36-ї бригади, 1-го, 501-го та 503-го окремих батальйонів морської піхоти.
Якщо за історією “Азовсталі” весь світ міг спостерігати фактично “наживо”, то реальна картина з ММК ім. Ілліча для широкого загалу залишалася невідомою. На початку квітня російські пропагандисти почали ширити відео здачі в полон 501-го батальйону. Ще кілька днів так звані “воєнкори” РФ чергували під заводом, щоб зафільмувати очікувану здачу в полон більшої кількості українських морпіхів.
В український інформаційний простір проривалися окремі повідомлення про те, що бійці різних підрозділів 36 обрмп ВМСУ опинилися фактично в безвихідній ситуації, готові прийняти останній бій, надіслали останнє відеозвернення тощо. Частина аудиторії сприймала такі новини як фейки або прояви слабкості.
Проте з 12 квітня близько тисячі морпіхів справді здалися в полон. Цьому передувала невдала спроба частини бригади на чолі з комбригом Баранюком прорватися з оточення в бік Запорізької області. Менша частина морпіхів з’єдналася із захисниками “Азовсталі”.
Як відбувалася оборона заводу Ілліча і здача в полон? Як і хто ухвалював це рішення на ММК? Як ставляться росіяни до українських військовополонених, зокрема жінок? Як ведеться нашим бранкам у колоніях на території Росії? Як відбувався перший цілковито “жіночий” обмін 17 жовтня? Чому двоє обміняних українок вирішили залишитися на окупованій території?
Про все це ми розмовляємо з сержантом Анною Олсен – старшим бойовим медиком роти з хіміко-біологічного захисту 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Білинського, яка разом із побратимами та посестрами перебувала на заводі Ілліча, потрапила в полон та пробула там шість місяців.
Сонячна життєрадісна дівчина з позитивним позивним “Рижуля” (інша прізвисько – “Лімонка”) дивом вижила в пеклі російських бомбардувань. Пройшла через фізичні й психологічні тортури в рашистському полоні, де й досі залишається її чоловік. І дуже сумує за донечкою, яка опинилася на окупованій території Херсонщини.
Попри це, Анна Олсен випромінює неймовірний оптимізм, патріотизм і віру в нашу Перемогу.
Читати далі: novynarnia.com