Його ставлять в один ряд з Довженком. Одразу розуміємо, що мова йде про кіно. Та насправді він не лише кінорежисер, сценарист, художник кіно, а ще й український скульптор.
Він народився у квітні 1887 році в селянській родині на території нинішньої Чернігівської області. Ще в дитинстві Іван дуже любив ліпити з глини фігурки людей і тварин. Такі от дивні розваги привернули увагу його дядька – художника і археолога Сергія Мазаракі. Він забрав хлопчика до Києва, і там Іван навчався у приватній гімназії Валькера. Далі було Київське художнє училище, потім Петербургська академія мистецтв, удосконалював художню майстерність в Парижі. А повернувшись на батьківщину, Іван Кавалерідзе стає художником-декоратором однієї кінофірми. Паралельно бере участь у створенні пам’ятників, зокрема княгині Ользі, Тарасу Шевченку, Григорію Сковороді, Богдану Хмельницькому.
Іван Петрович в рідному місці організував товариство охорони пам’ятників старини. Він сприяв відкриттю краєзнавчого музею, організував трупу і побудував театр. А у 1941 році, впродовж Другої світової війни, він керував відділом культури Київської міської управи. А по закінченню війни російська окупаційна влада цькувала митця. Київська кіностудія виселила його зі службової квартири. Як кінорежисер, Кавалерідзе створив 9 повнометражних фільмів, як скульптор – десятки пам’ятників. Як драматург він обирав переважно теми історичні, людино-творчі. Неодноразово за свою творчість був звинувачений в націоналістичному ухилі.
В пам’ять про талановитого українця відкрито музей-майстерню Кавалерідзе, галерею скульптурних робіт митця і створено благодійний меморіальний фонд Івана Кавалерідзе в Києві, а у Львові та столиці його іменем названі вулиці. Митцю присвячено п’ять фільмів. Скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник, кіно. Іван Кавалерідзе належить до тих, про кого ми кажемо «наші».
Матеріали надані радіо «Львівська хвиля», автор проєкту «НАШІ» - Віра Пузенко.